Сприйняття смерті в дитячому віці. Як розмовляти про це

В контексті даної ситуації в країні, хочу висвітли цю тему з точки зору розвитку дітей молодшого віку, і як поводитися дорослим, для запобігання негативних наслідків.
Ми схильні уникати розмов про це з нашими дітьми. Сподіваємось захистити їх від негативних емоцій настільки довго, наскільки це можливо. Але цим можемо зробити ще гірше. Ми уникаємо розмов про те, що нас засмучує. Сподіваємось, що мовчанка допоможе все владнати. Але діти чутливі до емоцій і дуже спостережливі. Вони одразу помічають, що щось не те. І якщо не надавати пояснень, то діти, а особливо молодшого віку фантазують на цю тему. І ці фантазії можуть завести дуже далеко, і ще більше заглибити дитину в тривожний стан. В загалі діти молодшого віку а це приблизно від 4 років і десь 10 дуже багато фантазують. У цей період вони познають світ, здобувають знання, формують своє бачення життя. І все, що їм не зрозуміло дофантозовують. В загалі в цей період у дітей дуже розвинута уява. І світ та оточуючих сприймають не скільки розумом а емоціями. Тому дуже гарно зчитують реакції оточуючих а найбільше настрій, насамперед, матері. І якщо мама засмучена, плаче, не в гуморі з певних подій, вона це відчуває, бачить, розуміє. І якщо не надати зрозумілих пояснень(відповідно до віку дитини), то це викличе за непокоєння і в гірших випадках може привести до не гарних наслідків.
До речі хочу сказати, що діти(людина) розвивається від народження і проявляє себе і більш на ранніх стадіях свого розвитку, але найбільше, якщо ми говоримо про уяву, емоції, то це спостерігаємо в молодшому віці.
Діти молодшого віку дуже спостережливі та допитливі. Ви на певно помітили як багато вони ставлять запитань. Згадаймо себе. Кожний з нас був маленьким і з тикнувся з таким усвідомленням як конечність буття. Простіше кажучи таким знанням як смерть. І в цьому немає нічого страшного. Це наше життя і все має свій початок і кінець, і кожен з нас переживає цей досвід по своєму. Але малеча не знає, ще тільки починає усвідомлювати, і цей досвід може бути травмуючим. Давайте розберемо чому?
По перше дитина приблизно на 4,5 роках свого життя усвідомлює, що вона маленька і без дорослих вона не виживе і це її фруструє(визиває не аби яке занепокоєння), це перший тривожний стан, і другий, розуміння, що і вона може померти. То як же донести до дитини цю інформацію, щоб найменше травмувати дитину і пройти цей досвід без наслідків. Ще раз наголошую що кожна людина в певному віці зтикається з цім досвідом. Але є і хороша новина. Не обов*язково це аж настільки травмуючи подія(є як завжди виключення). Тому як допомогти дитині щоб не травмувати її ще більше?
СМЕРТЬ ВАРТО ПОЯСНЮВАТИ МАКСИМАЛЬНО ПРОСТО
Спочатку розкажіть дитині, як працює життєвий цикл живих створінь. Почніть з рослин і поступово переходьте до тварин і людей. Поясніть, що смерть – природне закінчення життя, і в ньому немає нічого незвичайного.
Запевніть дитину, що коли помирає хтось дорослий то це не означає, що вона буде залишена і, що про неї нікому буде піклуватися. Це один із най болючих страхів дитини, а не дай боже мами не стане. Більшість дітей скоріш за все зрозуміють і приймуть природну смерть старенької бабусі. Поясніть, що ви здорові і повні сил сил, що якщо це станеться, то це буде ще дуже і дуже не скоро, що їй нічого про це турбуватися. Що вона(дитина) ще має вирости, піти до школи, інститут, що в неї попереду ще багато цікавого( це другий страх з яким вона стикається. (А якщо вона помре)). Що вона не помре, а в неї ще довге і довге життя і що це здійсниться ще дуже і дуже не скоро.
Не очікувана смерть або відхід молодої людини вдаряє по них сильніше. Тоді важливо пояснити, що таке не трапляється часто, але коли це стається, то вона не залишиться одна, про неї завжди буде кому піклуватися. Це заспокоює дитину, вона розуміє, одержує відповіді на свої запитання в неї не має приводу щось дофантозовувати, рівень тривоги зменшується в рази.
Як що ми не проговорюємо, не пояснюємо, що відбувається, а я вже казала, що в силу їх нього вікового розвитку не сформовані причино наслідкові зв*язки, зчитуючи з дорослих емоційний стат, і сприймають це на свій рахунок, що вони в цьому вині. Тому якщо, мама в доброму гуморі, то я «хороший», як що «плаче», то я поганий. Так відчувають діти наймолодшого віку.
Показувати емоції і сльози дітям – нормально. Вони теж можуть посумувати чи навіть поплакати разом з нами. Але ви ніколи не повинні дати їм зрозуміти, що сльози і висловлення почуттів є слабкістю. Малята часто відчувають провину і злість, коли втрачають близького члена родини. Тому їх потрібно постійно переконувати, що їх продовжують любити і про них піклуватися.
Допоможіть дітям усвідомити, що їх люблять і вони у безпеці.

Практичний психолог Бенедищук І.Ю.